Зеленеють гори вдалині, між двома вершинами стрімко біжить річка, а вздовж неї тягнеться безлюдна бетонна дорога, що губиться десь за горизонтом. Уздовж дороги цвітуть різнобарвні польові квіти, а якщо прислухатися, можна почути спів пташок. Тиша, спокій і умиротворення — здавалося, Хаохао міг розчинитися в цьому середовищі, насолоджуючись кожною хвилиною в цій свіжій, тихій і прекрасній атмосфері. Він часто приходив сюди — і коли був щасливий, і коли на душі було важко. Давно він не відчував такого спокою в серці. Жадібно вдихаючи чисте повітря, він спостерігав, як небо поступово змінює свій яскравий колір на прохолодний чорний.
Вихідні добігали кінця. З завтрашнього дня — знову робота в компанії, боротьба за свої маленькі цілі, за свій список бажань. Все це лише для того, щоб стати хоч трохи ближчим до нього... Він був тією причиною, через яку Хаохао не здавався, і це почуття було глибоко заховане в самісінькому серці. Виявляється, можна любити когось настільки сильно: навіть коли він сердиться, це здається таким милим, таким бажаним, любов просто переповнює... Хаохао витер слину, що ледь не потекла з рота, припинив дурнувато посміхатися і подумав, що він отруєний. Отруєний ним, і тільки він може дати протиотруту. Він похитав головою, намагаючись прийти до тями, і пробурмотів собі під ніс: Ні-ні, треба тримати себе в руках! Він поплескав себе по щоках, щоб швидше охолонути.
Раптом пролунало кілька звуків — прийшло сповіщення в корпоративному месенджері. Хаохао дістав телефон із чорної сумки через плече і глянув на повідомлення. Завтра ввечері компанія влаштовує спільну вечерю: час, місце і назва ресторану були вже вказані. Ресторан виявився місцевим, відомим своєю кухнею Ханчжоу. Збір був призначений на пів на дев’яту вечора. Хаохао поквапився закінчити роботу і вирушив до місця зустрічі. Коли він прийшов, більшість колег уже були на місці. Побачивши своїх, він підійшов до їхнього столика, привітався і сів. Після робочого дня живіт невпинно бурчав, вимагаючи їжі. На щастя, офіціанти один за одним почали подавати страви: свинина Дунпо, ханчжоуська качка в соєвому соусі, хрусткі закуски з юбики, ханчжоуська копчена риба, суп із качки з пагонами бамбука... Деякі назви він навіть не міг вимовити. Кожна страва була вишукано оформлена, справжня насолода для очей. Він ще навіть не встиг скуштувати, а вже був у захваті.
На таких вечерях завжди є обов’язкова частина — тости для керівництва. Раніше Хаохао не любив подібні заходи, де всі намагаються представитися начальству, але тепер усе було інакше. Зрештою, це шанс підійти до того, хто йому подобається, і можливість побути поруч. Хаохао зовсім не подумав про свою витривалість до алкоголю, хоча мав славу людини, яку збиває з ніг перша ж чарка. Чи вдасться йому дійти до об’єкта свого обожнювання — було великим питанням. Звісно, після того, як він підняв келих за колег зі свого столика, у нього запаморочилося в голові, і він, ледве переставляючи ноги, поплентався до вбиральні. Побачивши це, його безпосередня начальниця пішла слідом. Ґе Цзяцзя — жінка з густим чорним волоссям, яке вона зазвичай збирала в простий хвіст, що додавало їй охайності та свіжості. Її елегантний стиль одягу лише підкреслював бездоганний образ. Ніжна світла шкіра, витончені риси обличчя, аристократична стриманість — вона була справжньою красунею, про яку таємно мріяли багато чоловіків у компанії. Але Ґе Цзяцзя мала залізну витримку, і на таких заходах, поки вона не п’яніла, всі інші чоловіки вже давно лежали під столом.
Як керівник, вона пішла за підлеглим, щоб переконатися, що з ним усе гаразд.
Хаохао стояв біля раковини. Шлунок зводило від нудоти, і після кількох позивів його знудило. Ґе Цзяцзя обережно поплескала його по спині і подала склянку теплої води. Хаохао взяв її, зробив два ковтки, щоб прополоскати рот, а потім випив решту залпом. Вода стікала з рота в горло, і його гарний кадик злегка сіпався. Ґе Цзяцзя, спостерігаючи за цією сценою, мимоволі ковтнула слину, хоча тут же приховала цей жест. Вона й гадки не мала, що цей її рух помітив хтось інший. Той чоловік злегка насупився, підійшов ближче і з байдужим виглядом пройшов повз них. Ґе Цзяцзя та Хаохао нічого не помітили — вся її увага була зосереджена на Хаохао.
Серед друзів Хаохао його «талант» до алкоголю був легендарним. Прізвисько «одна чарка — і готовий» з’явилося не просто так: після того, як він п’янів і його нудило, він миттєво втрачав свідомість і міцно засинав, а наступного дня знову був бадьорим і готовим до роботи.
Насправді Ґе Цзяцзя була його подругою дитинства. Вони разом сиділи за однією партою в початковій та середній школі. У ті часи вона обожнювала задирати Хаохао. У тому наївному віці вона не розуміла, що таке кохання, а просто знала: якщо їй хтось подобається, вона буде ставитися до нього по-особливому. Коли Хаохао вперше прийшов в офіс, вона одразу впізнала його, але зрозуміла, що сам він її не пам’ятає. Втім, це було не дивно — Ґе Цзяцзя надто сильно змінилася, і в ній не залишилося нічого від тієї дівчинки, яку він знав. Імен і прізвищ багато, жінки зазвичай дуже уважні до деталей і пам’ятають усе, але... ха, чоловіки!
Час летів швидко, і вже було одинадцята вечора. Оскільки наступного дня всім треба було на роботу, вечірку вирішили закінчити раніше. Колеги, які вже добряче випили, почали збирати речі та розходитися.
У залі залишилося кілька тверезих співробітників. Вони підійшли до Ґе Цзяцзя, щоб відзвітувати, що їм пора додому до дружин. Поглянувши на Хаохао, який лежав на столі, один із колег сказав: Керівнику, хлопець знову перебрав. Нічого страшного, поруч із рестораном є готель, ми знайдемо когось, хто відведе його туди. Слухаючи, як колеги описують Хаохао, вона відчула, що стала ще трохи ближчою до цього чоловіка.
http://bllate.org/book/22914/2440481
Готово:
