Брук, судячи з усього, був уже вкрай досвідченим у такій справі. Вивівши цього чоловіка з кабінету, він під поглядами вартових різко штовхнув його на підлогу і, поки той не встиг оговтатися, знепритомнів ударом ліктя.
— Гаразд, з рештою розбирайтеся самі.
На його обличчі застиг байдужий вираз, проте в ньому вгадувалася крапля пихатості; він зневажливо глянув на людину, яка непритомною лежала на підлозі.
Яка жалюгідна видовище.
Двоє вартових, очевидно, теж звикли до подібного, тому професійно підхопили чоловіка під пахви й потягли до кутка, де в коридорі ховалася ще одна кімната.
— У лабораторії залишилося двоє, ворушіться швидше.
Брук тупнув шкіряним черевиком об підлогу, демонструючи нетерпіння:
— Я піду доповім про виконання, а решту щоб зробили як слід.
Сказавши це, він обернувся і повернувся до кабінету.
Овва~ Професоре Едвард, ви прийшли.
Енді підняв голову і з помітним задоволенням привітав Едварда, щойно той штовхнув двері. Сміль лише кинув на гостя мимохідний погляд і знову втупився в прилади.
Ха! Я просто зайшов подивитися.
Едвард анітрохи не образився на неввічливість Сміля, усміхнувшись, підійшов до нього:
— Що ви тут робите?
Тут Енді відчув чимале збудження:
— Ми щойно зафіксували двогодинний потужний сплеск хвиль Юкапо! Кулен уже пішов доповідати генерал-майору!
Хвилі Юкапо?!
Едвард квапливо підійшов до апаратури і зазирнув у реєстратор, який тримав Сміль.
— Професоре Едвард, ял піду наллю вам води!
З цими словами Енді радісно вистрибнув із лабораторії.
Коли він у кімнаті відпочинку щасливо набирав води для свого шановного професора Едварда, то почув гучний гуркіт, за яким пролунали два крики. Цей звук він знав надто добре...
Професор Едвард! Сміль!
Він миттю вискочив із кімнати відпочинку й побачив, як двоє вартових кудись тягнуть їхні тіла. Енді затремтів від жаху.
Це ж вартові генерал-майора... Чому?
Спочатку генерал-майор Альфа зосереджено дивився на панель керування військового корабля, проте, побачивши на наручному годиннику сповіщення про отримання посилки, раптом почервонів до самих вух.
Він... певно, зацінить.
Сміль, котрий сидів поруч і кермував, оминаючи космічні метеорити, зневажливо зиркнув на нього. Альфа примусив його прихопити пакунок сушеної рики під прикриттям того, що капітан Сміль — той іще ласун, а сам тихцем відіслав усе молодшому братові Су Му!
А він-то дурненький подумав, ніби Альфа схаменувся і вирішив приготувати йому щось власноруч! Яка наївність! (похитує головою, глибоко зітхаючи)
Альфа кинув на нього холодний погляд, і Сміль миттєво вирівнявся, демонструючи всім своїм виглядом, ніби нічого не бачив. У куточках очей генерал-майора двічі майнула тінь — з якого біса Сміль дивився на нього таким поглядом?..
Злегка нахмурившись, простодушний генерал-майор ще не усвідомлював, що його вуха незмінно його зраджують. Він одразу напустив на себе офіційний вигляд і знову зосередився на панелі керування.
Зараз він перебував на околицях зоряної системи NGC3034. Військове міністерство доручило йому придушити піратське угруповання в зоряній системі Куба, що входила до NGC3034, на планеті Сміль. Проте, хоч вони вже досягли краю NGC3034, жодних човників чи навіть дрібних суден помічено не було.
Навіть пасажирських лайнерів не траплялося на очі.
У погляді Альфи промайнула тінь сумніву — йому й раніше доводилося стикатися з космічними піратами, а це хлопці відчайдушні. Навіть керуючи найдешевшими, паршивими кораблями й користуючись застарілою мехою, вони умудрялися завдавати чималого клопоту Імперії з її передовою зброєю.
Взагалі-то він не відчував ненависті до цих людей. На його думку, більшість космічних піратів опинилися у безвиході. Вони володіли набагато міцнішою єдністю, ніж армія, і відвагою, що перевершувала мужність будь-кого з кадрових військових. Проте їхнім ворогом була Імперія. А він присягався їй у вірності.
Тому Альфа найбільше не любив саме придушення космічних піратів. Воювати з ворожою державою куди краще, ніж винищувати власний, імперський народ. Але він усього лише генерал-майор...
На жаль, військове міністерство відрядило сюди не його одного. Окрім нього зі Смілем як головнокомандувачів, там була ще одна постать, здатна його обмежувати. Хтось на кшталт «наглядача», описаного в давніх трактатах, — підполковник Кевін. Хоч він і мав лише звання підполковника, але міг у будь-який момент заблокувати його накази...
Альфі залишалося лише зітхати. Будь він тут сам, міг би й відпустити тих піратів. Та з Кевіном доведеться знищити всіх до єдиного. Бувши ветераном багатьох битв, він не лякався смерті. Але саме через те, що йому надто часто доводилося дивитися смерті в вічі, повага до людського життя в ньому лише зміцнилася.
Він не хотів, щоб хтось загинув даремно.
Його бентежило, чому ворог не виходить назустріч, хоча це цілком могла виявитися пастка. Погляд Альфи потемнішав, і він став ще обережнішим.
Іонні гармати, міномети та захисні системи корабля перебували в стані повної бойової готовності. Якщо ворожа меха нападе зненацька, вони зможуть захистити материнський корабель від будь-яких пошкоджень. З натягнутими до краю нервами Альфа вів судно аж доки вони не увійшли в систему Куба.
Зоряна система Куба вважалася скупченням мертвих зірок, де єдиною цінністю були кілька гірничодобувних планет. Альфа знову нахмурився: чи можуть у такому місці взагалі водитися космічні пірати?
Кевін завітав до кабінету керування — нібито прогулятися, а насправді з інспекцією. Сміль не зводив очей з панелі керування. Він був особистим секретарем Альфи, і під час усіх місій вони завжди працювали в парі. Те, що дивувало Альфу, не могло не дивувати й його. Проте, на відміну від командира, Сміль значно краще знав армійські правила, а тому не ставив зайвих запитань.
Цей похід швидше нагадував операцію під керівництвом Кевіна. А він із Альфой були лише бойовими роботами на службі міністерства.
Кевін, здавалося, анітрохи не дивувався такій ситуації; заклавши руки за спину, він кілька разів пройшовся кабіною. Почувши кроки, Альфа відчув незрозуміле роздратування. Проте розмовляти з Кевіном йому зовсім не хотілося, і він стиснув губи в одну лінію.
Однак розгадка його сумнівів знайшлася дуже швидко. Коли до планети Сміль лишилося якихось п'ятдесят тисяч кілометрів, радари нарешті зафіксували слабкий сигнал. Вони не готували засідку — просто найпримітивніші космічні літальні апарати цієї планети фізично не могли пробити власну атмосферу.
Бембелі Альфи зсунулися на переніссі — і це космічні пірати?
Щойно вони опинилися за зовнішньою межею атмосфери, надійшов запит на зв'язок від протилежної сторони. Кевін скоса глянув на Альфу, і той з безстороннім виразом обличчя прийняв виклик.
Обладнання супротивника виявилося настільки примітивним, що про голограму не було й мови, та й голос потопав у тріскоті перешкод.
— Ви досі не вгамувалися?!
Той, хто говорив, виявився чоловіком середніх років із надзвичайно хрипким, але твердим голосом:
— Ми не скоримося. Киньте це зайве. Пси імперії!
Почувши образу, Альфа навіть бровою не повелів. Спокійним голосом він вимовив загальногалактичною мовою:
— Говорить Луис Альфа. Будь ласка, не чиніть опору, інакше наслідки ляжуть на вашу відповідальність.
— Луис Альфа? Той самий генерал-майор?
Співрозмовець сміхнувся:
— Не думав, що нас, селюків, прийде придушувати така знаменитість.
У його тоні бриніла гірпка іронія:
— Ви ж прилітаєте вже не вперше. Всі мехи давно порозсипалися на металобрухт, чому ми ще маємо опиратися?
Вже не вперше?
У погляді Альфи майнуло здивування — це справді космічні пірати?
Кевін злостиво усміхнувся:
— Генерал-майоре Альфа. Запускайте атомну бомбу. Хоч повернемося додому раніше.
Обличчя Альфи злегла похмурішало, і він холодно подивився на Кевіна:
— Сюди вже прилітали інші військові підрозділи?
Кевін трохи знітився від такого погляду, але хмикнув:
— Авжеж. Оскільки вони нічого не змогли вдіяти, послали вас. Генерал-майоре Альфа, невже ви не впораєтеся навіть із такими жалюгідними ворогами?
— Це що, космічні пірати?
Альфа глибоко вдихнув, приборкуючи гнів:
— Хіба космічні пірати не здатні навіть атмосферу пробити?!
Кевін із посмішкою похитав головою:
— Ой, ну що ви таке кажете.
Зіпхнувши на Альфу ще один погляд, він додав:
— Ми тоді втратили чимало бійців.
— Ми не космічні пірати!
Пролунав дитячий голос, після чого той самий чоловік середніх років занепокоєно вигукнув:
— Ріку! Вертайся! Тобі тут не місце!
— Дядечку Тому!
Заперечив Ріку:
— Адже це їхні вартові першими почали знущатися з нас, хіба ми не маємо права захищатися?!
Знущатися?
Альфа нахмурився. Це ж гірничодобувна планета...
Кевін підняв бви:
— Генерал-майоре Альфа, давайте швидше.
Аура навколо Альфи миттєво розійшлася на повну силу, змусивши Кевіна на мить заніміти й забути, що він хотів сказати. А Альфа тим часом пом'якшив тон і звернувся до супротивника:
— Скажіть, що тут сталося?
Том висмійливим смішком відповів:
— Що сталося? Невже ви не знаєте?!
Його голос переповнювала гірка іронія, і Альфа знову насупився.
— Вибачте, я не володію деталями.
Проте він намагався говорити якомога м'якше. Співрозмовник, схоже, був звичайним цивільним...
Том легко зітхнув і, згадавши про репутацію цього генерал-майора в галактиці, з сумом промовив:
— Ми всього лише раби на цій планеті.
— Наше становище жалюгідне, і про жодне розкішне життя ми навіть не мріяли. Щодня лише видобуток руди, видобуток руди. Але...
Голос дядечка Тома звучав ніби здалеку:
— Вартові, яким доручили нас охороняти, почали лютувати. Багатьох убили без жодної причини, і всім стало страшно. Одного разу хлопцеві, якому ледь виповнилося двадцять років, під час роботи в шахті вподобав один із вартових.
— Він зґвалтував і вбив цього хлопця.
Серце Альфи стиснулося від болю. Двадцять років... Су Му теж двадцять.
— Мені дуже шкода.
Його голос звучав вкрай приглушено. Він не міг уявити, якби щось подібне сталося з тим юнаком...
Том глибоко вдихнув:
— Це був такий милий хлопчина. Ми всі дбали про нього і ніколи не давали тяжкої роботи. Але його ось так... А вартові ще й вихвалялися понівеченим тілом дитини.
...
Альфа мовчав.
— Тому ми хотіли домогтися справедливості. Але у відповідь нас жорстоко придушили.
Його тон був абсолютно рівним:
— Тож ми повстали.
— Ха, та це ж зграя нікчемних бродяг.
Кевін склав руки за спиною й глузливо усміхнувся:
— Генерал-майоре Альфа, ви вже достатньо наслухалися історій, час займатися справами.
Ворожий літальний апарат уже чітко виднівся — це була жалюгідна, розбита стара коритниця.
— ...Це не вороги.
Спокійно відповів Альфа:
— Військове міністерство доручило мені придушити космічних піратів.
— О?
Кевін зробив кілька кроків туди-сюди:
— Я кажу, що це космічні пірати. Ви досі не рушили? Невже... мені обов'язково доповідати про це у міністерство, генерал-майоре Альфа?
Він навмисно виділив голосом слово «генерал-майор», ніби погрожуючи.
Альфа пильно дивився на нього, злегка примхливо звівши брови, а в погляді застиг крижаний холод. Сміль мовчки стояв осторонь.
— Чудово, ви принаймні пам'ятаєте, що я генерал-майор, підполковнику Кевіне.
Альфа у відповідь навмисно підкреслив інтонацією слово «підполковник», змусивши ніздрі Кевіна роздутися від люті.
— Раджу вам пошвидше розібратися з цимбрудом, інакше чекайте на трибунал.
Пригрозив той, проте Альфа й вухом не повів.
Трибунал? Чудово, тоді він якраз скине з себе цей військовий мундир і зможе вільно залишатися з хлопцем скільки завгодно.
— Підполковнику Кевіне.
Спокійно промовив Сміль, і його окуляри раптом блиснули білим відблиском:
— Не забувайте, що генерал-майор Альфа — не просто генерал-майор.
Він зробив коротку паузу:
— Якщо ви це зробите, принцеса Ліліс вам цього не подарує.
Кевін примхнув. Королівський дім і військове міністерство...
Він гірко усміхнувся і більше не промовляв ні слова.
Альфа легенько скоса глянув на Сміля, а той ошелешено почухав потилицю. Він щойно допоміг Альфі виплутатися з халепи, так? Так? Так?
Тоді чому у вас такий вираз обличчя, ніби ви не отримали бажаного?! До біса все!
— Зіштовхніть зброю.
Спокійно сказав Альфа Тому:
— Гадаю, можливо, нам варто поговорити. Глава 35: Справжній військовий Альфа
— Зіштовхніть зброю.
Спокійно сказав Альфа Тому:
— Гадаю, можливо, нам варто поговорити.
Том мовчав. Ворог був надто сильним, а опір означав неминучу смерть. До того ж Альфа справив на нього непогане враження, тож, можливо, він міг повірити, що це не пастка Імперії...
— Добре, сідайте.
На цьому зв'язок обірвався.
Кевін знову випустив глузливий смішок. Навіть у Сміля закипіла сказ, що вже й казати про прямолінійного Альфу.
— Підполковнику Кевіне, — загрозливо промовив Альфа, — не забувайте про своє місце.
— Який жах, як мені лячно.
Кевін вдавано скопіював переляканий вираз обличчя, крививши куточок губ у єхидній усмішці:
— Прошу генерал-майора також пам'ятати про власне звання.
Альфа не відповів. Він просто дивився на нього прямим поглядом. Побачивши, як у тих бурштинових очах зароджується крижана буря, Кевін на мить відчув тривогу, проте обличчя його не здригнулося ані на йоту.
Сміль посадив військовий корабель на ґрунт, і всі судна супроводу також приземлилися. Коли до поверхні залишалося ще тисяча метрів, Альфа вже встиг розгледіти безплідні пейзажі шахтарської планети.
Земля була всіяна глибокими вирвами, а нечисленні гори практично наполовину розкопані. Скрізь, куди сягав погляд, панувала пустка. Жодної зелені — лише пісок і пил, що клубочилися в повітрі.
— Вартові, — повернув голову Сміль, — візьміть два захисні костюми. Умови тут такі, що пересуватися без ізоляції неможливо.
Альфа підняв руку, зупиняючи їх. Тим часом група Тома вже вийшла з літального апарата.
Люди були найрізноманітнішого віку, а чоловік із густою бородою на чолі, мабуть, і був Томом.
Одяг на них ледве прикривав тіло і звідусіль стирчав лахміттям. Вони не мали жодних засобів захисту від запиленого повітря. Кожен із них — чи то дитина, підліток, чи дорослий чоловік — був покритий глибокими зморшками. Це стало наслідком вітрів і виснажливої, нескінченної праці.
Альфа не став надягати захисний костюм. Щойно він полишив материнський корабель, на нього обрушилася така буря піску, що майже заліпила очі. Піднявши руку, щоб закрити обличчя, він важко зашагав до цих людей.
Лише за кілька кроків його ошатна військова форма встигла протертися в кількох місцях.
— Де... решта людей?
Його обличчя не змінилося попри жахливі умови, а погляд залишався глибоким.
Сміль ішов позаду, тоді як кілька вартових у захисних костюмах трималися трохи осторонь.
Том зітхнув:
— Ви можете гарантувати їм безпеку?
Після цього він сумовито глянув на військові кораблі.
— Так, — кивнув Альфа. — Військові не завдають шкоди мирним жителям.
Молодий хлопець виступив уперед і зневажливо хмикнув:
— Військові? Та ви гірші за худобу! Які ми вам мирні жителі? Ми ж просто раби, хочете — вбиваєте, хіба ні?
Альфа нічого не відповів, лише продовжував дивитися на Тома.
Том знову зітхнув:
— Бібере, відійди.
— Ні! Як можна... — юнак спалахнув, обличчя його почервоніло. — Загинуло стільки наших людей!
— Повір йому, — Том поклав руку на плече хлопака і звернувся до іншого чоловіка позаду: — Іди, клич усіх. Я вірю, що генерал-майор Альфа встановить для нас справедливість.
Спочатку люди вагалися, але, побачивши, що Альфа зовсім не схожий на тих катів, які знущалися з них раніше, повільно рушили в один бік.
Погляд Альфи злегка змінився: перед ним постали лише кілька обдертих залізних бараків. Будинками це назвати було важко — радше примітивні коробки.
Почувши заклик, мешканці почали вибиратися назовні. Побачившигірців та кораблі, вони надто боялися підійти ближче. Лише після оклику Тома вони полохливо сховалися за його спиною.
Бембелі Альфи знову насупилися. Всі ці люди, що виходили із залізних халуп, виглядали глибокими старими. Худі до нестями, з випинаннями кісток і синіми венами на руках. Вони дивилися на них порожніми, скляними очима, в яких читався розпач і страх.
І це — раби?
Він знав про існування в Імперії аристократів, простолюдинів і рабів. Знав і те, що життя останніх двох категорій не назвеш легким. Але невже Імперія так ставиться до власних громадян? Ці живі люди, біологічний вік яких навряд чи перевищував сімдесят-вісімдесят років, уже доведені до такого стану...
— Генерал-майоре Альфа, — на обличчі Тома з'явився безпорадний вираз. — Це всі наші. Відколи ми повстали, поживні суміші нам більше не постачають. Усі голодують, скажіть, чи не могли б ви дати нам трохи харчування?
При слові «поживна суміш» люди з порожніми поглядами раптом підняли голови, і на їхніх обличчях спалахнув голодний блиск.
Альфі стало боляче на це дивитися. Невже це і є народ Імперії? Вони день у день виконують найбруднішу роботу на цій позбавленій сонця планети й при цьому не мають навіть поживних сумішей...
— Вартові, — віддав він наказ. — Принесіть запаси поживних сумішей.
Очі Тома раптом зволожилися від сліз, а хлопець, який щойно насміхався з Альфи, прикусив губу й мовчки відвернувся.
— Генерал-майоре, проходьте до будинку відпочинку. Тут надто сильна пилова буря, ви можете не витримати.
Альфа опустив очі. Сміль подивився на металеві бараки, а потім на самого Альфу.
— Добре, — він трохи повернув голову: — Сміле, хай солдати залишаються на кораблях. Без мого наказу нікому не запускати жодних двигунів.
— Слухаюсь, — кивнув Сміль і повернувся до вартових, щоб передати наказ.
З кам'яним обличчям і стиснутими губами Альфа під проводом Тома зайшов усередину напівзруйнованого барака. Довкола панувала суцільна розруха. Не те що меблів — навіть ковдр не було. На підлозі валялася фольга, призначена для збереження тепла, та кілька почорнілих корінців невідомих рослин.
— Скільки тут живе людей? — його погляд обвів приміщення. По кутах стін зіяли щілини, і навіть усередині відчувалося, як гострі пориви вітру дряпають обличчя.
— Раніше було понад триста осіб, — відповів Том. — Потім, коли армія прилітала кілька разів, більшість загинула.
Він повернувся до своїх обідранців-товаришів із виснаженими обличчями:
— Тепер у кожному бараку мешкає по двадцять людей. Усього таких бараків п'ять.
— Скільки загинуло?
— ...Понад тисячу. Залишилося трохи більше сотні.
Том опустив голову, його голос зірвався на хрип:
— Спочатку в нас була зброя тих вартових, але мех ми зовсім не вміли керувати. Кілька разів намагалися протистояти їм на суднах для перевезення руди... а тепер залишився лиш той човник, що ви бачили.
— Ми думали полетіти на ньому на іншу планету, в іншу імперію. Але...
http://bllate.org/book/20802/2090946
Готово:
