Готовый перевод The Little Chef Reborn / Маленький повар: Вторая жизнь со вкусом счастья: Глава 5

Купив тканину і вату, Нин Сюэюань потратив ще сто вень на приправи на зразок сичуанського перцю та гострого перцю, а також прихопив коропа і виводок курчат, після чого взяв за віз Мо Фаньюя і зібрався додому.

Дорогою назад на обличчі Нин Сюэюаня не згасала посмішка.

Однак такий гарний настрій протримався недовго. Щойно вони підійшли до власного будинку, обличчя Нин Сюэюаня, яке досі осяяла посмішка, вмить похмурніло, перетворившись на маску повної байдужості, а губи стиснулися в тонку лінію.

Біля вхідних дверей сиділи двоє дорослих. Побачивши, що Нин Сюэюань повертається, вони одразу ж піднялися на ноги, розплившись у лицемірних посмішках, таких широких, що аж в очах рябіло.

Сюэюаню, синку, ти повернувся! Ми з твоїм дядьком чекаємо на тебе вже скільки часу! Ой лихо, ну чого ж ти нас не попередився і взяв замок змінив? Через це ми з дядьком не змогли зайти всередину і пів дня промерзли на вітрі біля дверей.

Щойно слова Сюй Лихуа, в яких вчувалося ледь приховане невдоволення, стихли, її погляд впав на візок із віслюком, що його віз Нин Сюэюань. Розгледивши на візку курчат і сувої тканини, вона аж засяяла від жадібності й уже хотіла була рушити вперед — вона ж бо якраз збиралася пошити собі нове вбрання, і хоча колір та візерунок цієї тканини були дещо занадто простими, та й так зійде!

Нин Сюэюань бачив наскрізь усю суть цього погляду Сюй Лихуа, і на душі в нього шкребтися кішки. У минулому житті він був круглим сиротою і не мав жодних родичів, але в його уявленні справжні родичі мали б бути лагідними та добрими, такими, що говорять м'якими голосами; навіть дядьки, тітки, чиїсь брати й сестри — усі вони здавалися йому чимось теплим і рідним, а зовсім не такими, як ці двоє перед ним. Вони ні краплі не нагадували справжніх дядька з тіткою, виявившись наскрізь егоїстичними потворами.

Ці двоє середніх літ людей були рідними дядьком та тіткою колишнього власника тіла — Нин Хэншань і Сюй Лихуа. На жаль, вони дбали виключно про власну випогоду і ніколи не сприймали Нин Сюэюаня за члена родини.

Вони добре знали, що після смерті батьків їхній племінник усі свої почуття та сили віддавав ученості, абсолютно не цікавлячись нічим іншим.

Тому подружжя час від часу навідувалося до Нин Сюэюаня під різними приводами, випрошуючи срібло, аж поки не помітило, що грошей у руках хлопця майже не лишилося. Тоді вони без довгих вагань поклали око на цей будинок.

На їхній погляд, це була цілком заслужена плата. Вони ж бо цілих п'ять чи шість років допомагали доглядати за Нин Сюэюанем — і готували, і одяг шили! То що ж такого в тому, щоб забрати хату? Зрештою, якусь винагороду за свої труди вони таки заслужили.

От тільки обидва вони ніяк не очікували, що якщо раніше племінник видавав гроші за першою ж вимогою, то цього разу на вимогу віддати документи на право власності на будинок він відповів рішучою відмовою.

Нин Хэншань і Сюй Лихуа тоді просто шаленіли від злості! Вони ніяк не могли збагнути, з якого дива цей племінник раптом прозрів і наважився їм відмовити!

Згодом Сюй Лихуа почала з'являтися на їхньому порозі по три рази на день, і єдиною її метою був цей будинок. Вони вже встигли розпитати людей: якби цю нерухомість виставити на продаж, за неї можна було б виручити понад двісті лямів срібла!

Двісті з гаком лямів! Та це ж чистесіньке срібло! Навіть якби вони оранкували півжиття, то й то не заробили б стільки грошей! Зрештою, затьмарена жадібністю Сюй Лихуа одного дня таки втратила рештки самовладання.

Того дня Сюй Лихуа влаштувала сварку з Нин Сюэюанем просто на березі річки. Вона поливала його брудними, лайливими словами і водночас штовхала в груди. Бувши селянкою, вона від природи мала чималу силу та міцну будову тіла, тоді як Нин Сюэюань через багаторічне нехтування фізичними вправами був худим і тендітним. Хоча йому вже виповнилося двадцять років — вік повноліття, проте тонкі руки та ноги ніяк не могли зрівнятися з міццю Сюй Лихуа.

У результаті Нин Сюэюань оступився, змахнув руками і полетів просто в річку. У розпал зими на річковій воді утворився лише тонкий шар криги, який ніяк не міг витримати вагу дорослої людини, тож хлопець одразу провалився у крижану воду.

Тоді Сюй Лихуа перелякалася до смерті. Щойно інші люди кинулися рятувати Нин Сюэюаня, вона стрімголов кинулася додому і розповіла все Нин Хэншаню. Вислухавши її, Нин Хэншань спершу теж онімів від шоку — хоч він і прагнув отримати документи на будинок, життя племінника він позбавляти не хотів.

Продумавши так усю ніч, Нин Хэншань раптом дійшов висновку, що це їхній єдиний шанс. Якщо племінник не викарабкається і помре, вони зможуть просто забрати будинок собі, зрештою, вони ж бо залишалися його єдиними живими родичами.

Зрозумівши це, Нин Хэншань поділився думками з Сюй Лихуа. Та одразу ж заспокоїлася, і подружжя вирішило зачекати з пів місяця, а потім знову навідатися в місто — мовляв, навіть якщо племінник дивом уникне смерті, вони нічого не втратять, у найгіршому разі знову зіграють роль жалісливих родичів.

Нин Хэншань чудово знав, що Нин Сюэюань надзвичайно м'якосердий, і зрештою обов'язково їх пробачить.

Проте, прочекавши вдома пів місяця і не дочекавшись ні звістки про смерть Нин Сюэюаня, ні будь-яких інших новин, вони вирішили прийти особисто і поглянути на все на власні очі. Прибувши на місце, вони з жахом виявили, що замок на дверях замінено. Тоді їх не на жарт пробрала тривога — вони вирішили, що хтось нахабно захопив житло, і ледь встигли голосно вигукнути кілька слів, як із сусіднього подворика виглянув сусід і повідомив, що Нин Сюэюань кудись пішов і ще не повернувся. Лише після цього обидва дещо заспокоїлися.

— Головне, щоб будинок лишився цілим.

Батько Нин Сюэюаня не належав до заможних людей, але колись давно він випадково врятував людину надзвичайно високого походження. На знак подяки той чоловік, оговтавшись після поранення, подарував йому цю садибу.

Хоча цей будинок не міг змагатися з хоромами справжніх багатіїв у місті, він був аж ніяк не гіршим: мав і передній, і задній дворики, а житлових кімнат налічувалося цілих шість чи сім — набагато краще, ніж у звичайних селян, та й розташування вирізнялося надзвичайно вдалим.Когда-то давно отец Нин Сюэюаня звал своего младшего брата Нин Хэншаня перебраться вместе с ними в город, но вот только сынок этого Нин Хэншаня рос бездельником с липкими ручками, а благодаря батюшке и Сюй Лихуа — ещё и до крайности самоуверенным. Едва оказавшись в городе, он умудрился не только насолить одной влиятельной семье, но и спутаться с уличной шпаной и местными хулиганами, из-за чего чуть было не угодил под топор.

Тогда Нин Хэншань тут же вытолкнул семью Нин Сюэюаня вперёд, а сам поспешно прижал хвост и вместе с женой и сыном бежал обратно в деревню, только так и сумев избежать беды.

Прошло семь или восемь лет, словно один миг. О тех давних хулиганах уже давно ничего не было слышно, и Нин Хэншань, решив, что всё утряслось, горделиво вернулся вместе с женой.

Конечно, селиться в Наньчэне они вовсе не собирались — они хотели лишь перепродать этот дом, чтобы выручить серебро.

Обладая чужими воспоминаниями, Нин Сюэюань, разумеется, прекрасно помнил всё, что эти двое сотворили с прежним владельцем тела. Пусть сам он не переживал те события лично, но даже зная о них лишь по чужой памяти, он не чувствовал ни малейшего желания ласково и учтиво общаться с Нин Хэншанем и Сюй Лихуа, стоявшими от него неподалёку.

К тому же, раз уж он переродился в теле Нин Сюэюаня, он должен не просто жить для себя, но и прожить эту жизнь за Нин Сюэюаня. А значит, и этот долг крови он обязан взыскать.

Не сводя с сидевших у его порога дяди и тетки бесстрашного взгляда, Нин Сюэюань с ледяным выражением на лице холодно спросил:

— Дядя, тётка, зачем вы пожаловали?

Заметив холодный тон и враждебный взгляд Нин Сюэюаня, Сюй Лихуа про себя подумала, что этот племянник, должно быть, всё еще затаил на неё обиду за тот раз, когда она случайно столкнула его в реку. Подумав об этом, Сюй Лихуа не удержалась от того, чтобы закатить глаза, мысленно выругавшись: вот же неблагодарный волчонок, до чего же злопамятный!

И тут же, хитро сверкнув глазами, Сюй Лихуа мгновенно переменилась в лице. Ее глаза покраснели, а выражение приобрело глубочайшее раскаяние, и она громко завыла:

— Сюэюань, милый! Тётка знает, что ты сердишься на меня за тот день, когда я ненароком столкнула тебя в воду, ведь так? Я знаю, что была неправа, я пришла просить у тебя прощения, умоляю, обязательно прости меня!

— В тот день у тётки на душе было тяжело, сам знаешь, в прошлом году урожай на полях не задался, мы с твоим дядей даже на семена наскрести не могли. А тут нос к носу подходила весенняя пахота, вот тётка и испугалась, право слово, я не со зла.

Прикрывая лицо платком, Сюй Лихуа украдкой, исподлобья, следила за Нин Сюэюанем. Она знала, что у этого племянника мягкое сердце и добрый нрав, им очень легко манипулировать. Стоит ей только изобразить жалость да сказать пару ласковых слов, как он тут же её простит. И потому Сюй Лихуа, продолжая причитать, залилась слезами, приняв вид бедной и несчастной жертвы.

— Сюэюань, умоляю, прости меня! Тётка ведь не нарочно, а как вернулись мы домой, так твой дядя мне такую взбучку устроил — у меня лицо несколько дней опухшим ходило! К тому же я каждый день молилась и каялась, и слава небесам, что ты не пострадал, иначе как бы я глянула в глаза твоему старшему брату и невестке…

Чем дальше, тем жалостливее звучали её речи. Сюй Лихуа закрывала лицо руками, и разобрать было невозможно, настоящие это слёзы или поддельные. Она голосила добрую половину дня, но, заметив, что племянник, который отроду не выносил чужих слёз и мягкосердечно таял от любых уговоров, на сей раз остаётся совершенно глух и непреклонен, она растерялась и не знала, что и делать, смущённо бросив взгляд на стоявшего рядом Нин Хэншаня.

Получив этот знак, Нин Хэншань лишь покачал головой и пока молчал. Нахмурившись, он, казалось, погрузился в глубокие раздумья. Он смотрел на стоящего совсем рядом племянника, втайне недоумевая: что здесь вообще происходит?

Нин Сюэюань стоял неподвижно, дослушав фальшивые рыдания и извинения Сюй Лихуа. В душе он горько усмехался, хотя лицо его оставалось совершенно беспристрастным — до чего же нелепая и грязная история.

Глубоко вздохнув, он заговорил, но обратился вовсе не к этой парочке. Повернув голову к стоявшему рядом Мо Фаньюю, он тихо произнёс:

— Отнеси-ка сперва все эти вещи внутрь. У меня тут ещё кое-какие дела, а как разберусь с ними, я отведу тебя к тутэнь Су снять мерки и сшить новую одежду.

Мо Фаньюй от начала и до конца сохранял невозмутимое выражение лица. Выслушав слова Нин Сюэюаня, он молча кивнул, не задавая лишних вопросов, после чего взял из рук Нин Сюэюаня поводья ослика и ключи. Пройдя мимо Нин Хэншаня и Сюй Лихуа, он отпер дверь и спокойно вошёл внутрь дома.

Увидев, что Нин Сюэюань позволил Мо Фаньюю войти, оставив их самих торчать на пороге на холодном ветру, Нин Хэншань и Сюй Лихуа помрачнели пуще прежнего.

Нин Хэншань заговорил первым:

— Сюэюань, это что ещё за фокусы? Мы с твоей тёткой притащились к тебе из самой глуши, навестить тебя пришли, а ты даже на порог нас пустить не хочешь! Ну да, раньше твоя тётка по неосторожности столкнула тебя в реку, и была неправа, но разве ты сейчас не цел и невредим? К тому же я уже наказал её за тебя, мы пришли с повинной и просим прощения — не зарывайся же, имей совесть!

Нин Сюэюань нашёл это забавным: он впервые в жизни столкнулся с человеком, способным столь беспардонно выворачивать всё наизнанку, ему даже захотелось захлопать в ладоши и выразить восхищение.

Заметив, что вокруг собирается всё больше зевак, Нин Сюэюань мысленно подумал: чем больше народу соберётся, тем лучше, идеально, если после этого скандала эти двое больше никогда не посетят его улицу.

Хотя он сам, Цзяннань, попал в этот мир случайно, память прежнего владельца тела принадлежала ему всецельно. Он знал, что хоть Нин Сюэюань и был книжным червем, а после смерти отца отличался немногословностью, нрава он был доброго и соседям помогал охотно, так что местные жители относились к нему весьма тепло.

И напротив, эти двое из-за своего скверного характера хоть и жили в другом месте, но заявлялись сюда каждые полмесяца, и каждый их визит лишь сильнее настраивал людей против них.

http://bllate.org/book/24954/2951685